Доповідь

«Ціннісні орієнтації»

  Саме в юнацькому віці виникають питання ” Хто Я?”, ” Навіщо Я?”, відбувається заміна направленості особистості - потреб, інтересів, ідеалів, мрій, життєвих планів. Цей період сприятливий для розвитку ціннісних світоглядних орієнтацій, самостійності, відповідальності, рефлексивної самосвідомості, самоцінності, самоповаги.

Цінність – це соціальна та індивідуальна значимість обєктів дійсності: все те, що може мати для людей певне значення і також ставлення людини до дійсності.

       Кожний історичний період, кожен народ висуває власні цінності. Ще двісті років тому філософ Йоган Фіхте наполягав на тому, щоб будь-який народ або окремі його представники, які займаються механічним запозиченням чужих духовних цінностей, типів мислення, втрачають здатність створювати щось нове і в рамках рідної, і чужої для себе культури.

“ Єдиної для всіх народів системи виховання не існує як в теорії, так на практиці ”

(К.Д.Ушинський).

       Завдання системи виховання в даний період - окреслити цінності для успішного розвитку суспільства і особистості, побудову певної системи цінностей і в той самий час - можливість вибору цінностей, яким індивід присвятить своє життя.

Що ж таке ціннісні орієнтації? 

        Це утворення в структурі свідомості та самосвідомості людини, які зумовлюють низку її особистісних характеристик, своєрідні показники міри соціалізації, категорія моралі в найширшому розумінні.

         Проблема ціннісних орієнтацій входить до загальної структури теорії про цінність і формування особистості. Саме формування системи ціннісних орієнтацій є водночас процесом становлення особистості, так як розвиток особистості відбувається у процесі засвоєння соціального досвіду, який існує у вигляді норм, правил, ідеалів, цінностей, вироблених у певному суспільстві.

          Ознайомлення із соціальними зразками, формування власної оцінки щодо дійсності і є становленням системи ціннісних орієнтацій особистості.

          Система цінностей – це така ланка, яка пов'язує суспільство з індивідом, включає його в систему суспільних відносин, а також  поєднує інтереси, потреби, світогляд людини з конкретною поведінкою.

           Існує двосторонній зв'язок між цінностями та поведінкою особистості. З одного боку, саме через поведінку, вчинки можна судити про систему ціннісних орієнтацій, які людина обирає на основі існуючих та засвоєних норм. А з іншого – є показником рівня розвитку самої особистості.

          Система цінностей є однією з найважливіших характеристик особистості. На сьогоднішній день спостерігається зростання бездуховності серед молоді, зневаги до правових та моральних норм. Тому такою актуальною є робота в цьому напрямку, яка починається з діагностичної роботи і продовжується корекційною та просвітницькою роботами з учнями, батьками та вчителями.

           В нашій культурі існує традиційне уявлення, що людина хороша, коли вона живе заради інших, коли вона не егоїст і про себе піклується в останню чергу. Ця ідея гарна, але її всі розуміють по-різному.

           Психологи та соціальні педагоги вважають, і не без підстав, що людина може любити навколишній світ рівно на стільки і саме таким чином, наскільки і як вона любить себе. Життя складається вдало у тих людей, які добре знають свої цінні риси і поважають себе, а також розвивають їх так, як хороші батьки піклуються про розвиток своїх дітей.

         Одне із завдань школи – побудова системи виховання особистості. Визначення мети виховання вимагає аналізу існуючих ціннісних систем , що дасть можливість вибору однієї з них або поєднання сильних сторін.

          А.Макаренко писав, що “... немає нічого вічного та абсолютного у наших завданнях. Вимоги суспільства є дійсними тільки для епохи, розмір якої з більш або менш обмеженим. Ми можемо бути абсолютно впевненими в тому, що до наступного покоління будуть поставлені дещо змінені вимоги, причому зміни ці будуть вноситися поступово, залежно від росту та удосконалення всього суспільного життя...”.

         Як  свідчать дослідники першими виникли тооцентричні (релігійні) системи цінностей. До змісту виховання входять як духовні цінності так і земні.

        Але така система не є досконалою, хоч декларує цінності прийняті в будь-який час: любов, самопізнання... Реальне життя має другорядне значення.

         Іншу групу ціннісних систем утворюють соціоцентричні системи цінностей – в центрі такої системи стоїть суспільство, спільнота людей.

        Спільнота, заради якої живе людина, може бути як маленькою(кохана людина, сім’я, друзі), так і великою(громадські, політичні, релігійні, професійні організації, народ, нація, клас, вікова група, стать). Критерієм визначення вищої соціальної цінності, крім безумовно самої людини, що є признаною цінністю всіх соціоцентричних систем – є статистичний, чим більшою є спільнота, тим більшу цінність вона становить.

          Найвища цінність – людина, людство в цілому, відповідно і сенс життя – (служіння благу людства) і відповідні цінності (толерантність, солідарність, повага до прав та інтересів інших людей, свобода, рівність, братерство, праця, мир, творчість, гуманність). Але проблеми існують і в цій системі: від особистості вимагають готовності до самопожертви заради блага інших людей, але вона означає відмову від власного, особистого щастя, на що здатними є далеко не всі.

        Третю групу ціннісних систем – антропоцентричну – складають такі, де особистість є головною. Виникли ще в давнину, відродилися в епоху Ренесансу і більшого розвитку досягли в ХХ столітті. Благо суспільства залежить від того, на скільки кожна особистість, член суспільства, здатна реалізувати себе.

         Отже, кожна з розглянутих систем має і сильні і слабкі сторони. Тому у реальній виховній практиці спостерігається тенденція до об'єднання сильних сторін усіх трьох систем.

         Важливою проблемою є можливість вибору цінностей, яким індивід присвятить своє життя, тобто існування ціннісного плюралізму. Він є характерним для демократичних суспільств – відсутність поділу на своїх і чужих.

          Принцип ціннісного плюралізму не означає аморфності ціннісних орієнтацій або відсутності їх взагалі як таких. Навпаки, він передбачає побудову певної системи, ієрархії цінностей, вершину якої утворюють такі чесноти, як повага та терпимість: повага до чеснот інших, що є відмінними від твоїх; терпимість як признання іншого бути не схожим на тебе.